Інформаційні ресурси 2 страница

Предыдущая12345678910Следующая

герменевтика – напрямок гуманітарної науки, який займається інтерпретацією та коментуванням тексту, а також проблемами взаєморозуміння різних культур.

Геліос – у грецькій міфології бог-сонце, джерело світла й життя, божество, яке регулює біг днів і років; зображався на золотій колісниці, запряженій 4-ма білими конями.

геліоцентрична теорія – теорія, згідно якої центральним тілом нашої планетарної системи є Сонце, а Земля разом з іншими планетами обертається навколо нього; сформульована М.Коперніком.

Гендель Георг Фрідріх (1685-1759 рр.) – німецький композитор і органіст. Поряд із Й.С. Бахом найвидатніший композитор бароко; 40 опер в італійському стилі (Юлій Цезар), 22 ораторії (Саул, Месія), твори для оркестру, органа, клавесину, камерні твори.

генотеїзм – форма вірувань, у яких одне з багатьох шанованих божеств займає в культі панівну позицію; посередній тип між монотеїзмом і політеїзмом.

геоцентрична теорія – теорія, згідно якої Земля є центром Всесвіту, а навколо неї обертаються Сонце, планети, Місяць і зірки; визнавалася у давнину (Клавдій Птоломей) та у середні віки, спростована у XVI ст. М. Коперніком.

Геродот – найвизначніший грецький історик, прозваний “батьком історії”. В пол. V ст. був на Україні. Написав 9-томну “Історію” походу перського царя Дарія на скитів у VI ст. до н. е. і в її 4 частині, присвяченій Скитії, подав докладний опис території України й народів, що її тоді населяли. Твір Геродота – важливе джерело для ранньої історії й географії України.

Гізель Інокентій (1600-1683 рр.) – український церковний, освітній і громадський діяч, філософ; з 1645 р. професор і ректор Києво-Могилянської академії; з 1656 р. архімандрит Києво-Печерської лаври; з ім’ям Гізеля пов’язують створення першого вітчизняного підручника історії Синопсис (1674 р.).

гладіатори – у стародавньому Римі бійці, спеціально навчені для поєдинків або боїв групами на арені цирку. Іноді гладіатори билися зі звірами. Зразком боїв гладіаторів, вперше влаштованих у Римі у 264 р. до н. е., стали давні ігри етрусків; заборонені в V ст. н. е. під впливом християнства.

гліптотека – збірка скульптур, переважно античних, також музей стародавнього мистецтва.

глосарій (грець. glossarium – словник, зібрання слів, що потребують пояснення) – зібрання глос, переважно з античної доби, та стародавніх пам’яток писемності. Започаткувала глосарій Александрійська філологічна школа (III-II ст. до н. е.) для коментування поем Гомера. Пізніше її досвід використовувався з метою тлумачення юридичних та канонічних текстів. Нині подібні зібрання мають назви „словник”, „довідник”.



Гомер – перший грецький поет (VIII ст. до н. е.), який вважається автором Іліади та Одіссеї, епосів, які започаткували європейську літературу.

гопліт – важко озброєний піший воїн давньогрецького полісного ополчення.

городище – єдиний комплекс оборонних земляних (або дерев’яно-земляних) валів і ровів – залишки укріпленого города або іншого укріпленого об’єкта переважно періоду раннього середньовіччя.

гравюра – вид графіки, в якому зображення є друкованим відбитком малюнка, який нанесений на дошку малярем-гравером; відбитки також називають гравюрами.

графіка – вид образотворчого мистецтва, основним зображальним засобом якого є малюнок, виконаний на папері, тканині тощо олівцем, пером, пензлем, вуглиною або відбитий на папері зі спеціально підготовленої форми.

графіті – написи та малюнки, виконані в давнину майстрами-будівельниками або й відвідувачами на стінах архітектурних споруд, а також на різних предметах.

гротеск – зображення дійсності в мистецтві й літературі у фантастичному, деформованому і яскраво карикатурному вигляді, на контрасті реального й химерного; відзначається гострою не гармонійністю форм і принципів творення.

гугеноти – протестанти-кальвіністи у Франції XVI-XVIII століть.

Гулевичівна Гальшка (Єлизавета) (1575-1642 рр.) – київська шляхтянка і меценатка; у 1615 р. пожертвувала двір і садибну землю на Подолі в Києві для влаштування православного монастиря і школи; утворене тоді ж Київське Богоявленське братство збудувало на цій землі монастир і школу, яка стала основою Києво-Могилянської академії; в останні роки життя брала активну участь у діяльності Луцького братства.

гуманізм (від лат. humanus – людяний, людський) – філософське вчення, яке розглядає людину як вищу цінність, затверджує її гідність, право на вільний розвиток, необмежені можливості культурного удосконалення. Гуманізм вчить відноситися до людини з повагою і ставить за мету повне задоволення її матеріальних і духовних потреб шляхом створення дійсно людських умов життя в суспільстві та державі.

Ґ

ґотика – стиль в європейському середньовічному мистецтві, виник у Франції близько середини XII ст., в деяких країнах тривав до XVI ст.; знайшов втілення переважно в архітектурі – типові гостро лукові храми з великими вітражними вікнами (фр. собори: в Шартрі, Ам’єні, Реймсі, Парижі; нім.: у Марбурзі, Регензбурзі, Кельні; австр.: у Відні; англ.: у Солсбері, Оксфорді, Веллзі; іспан: у Бургосі, Сеговії; іт.: у Мілані, Сієні, Флоренції; пол.: у Кракові, Вроцлаві, Познані, Гданську; в Україні трапляється рідко (церкви у Рогатині, Сутківцях, Острозі, Дермані, замково-оборонні споруди у Хотині , Кам’янці, Меджибожі, Левицькому , на Закарпатті).

Ґракхи – римські народні трибуни, брати: Тиберій і Ґай, які намагалися здійснити аграрну реформу в Римі; обидва загинули від рук політичних противників.

Д

дадаїзм (франц. dada – гра в конячки) – авангардистська літературно-мистецька течія, в якій абсолютизувалися авангардистські принципи, заперечувалися будь-які авторитети і традиції. Течія виникла у 1916 р. при цюріхському клубі „Кабаре Вольтера”, де збиралися німецькі письменники (Г.Балль, Р.Гюльзенбек, Г.Арі та ін.), а назву отримала завдяки румунському поетові Т.Тзара, який віднайшов слово „dada” у словнику Ларруса, де воно мовою негритянського племені кру означало „хвіст священної корови”, а італійською –„дитячий дерев’яний коник”. На ґрунті дадаїзму виник сюрреалізм.

Далі Сальвадор (1904-1989) – іспанський маляр і графік, один з головних представників сюрреалізму.

Даниїл Паломник (кін. XI – поч. XII ст.) – давньоруський письменник, ігумен Чернігівського монастиря, автор популярного у Київській Русі та Європі опису подорожі до Палестини „Життя і ходіння Даниїла”, де точний опис топографії Палестини поєднується з легендарно-апокрифічними матеріалами, запозиченими з усних розповідей та писемних джерел.

Данте Аліґ’єрі (1265-1321) – славетний італійський поет, брав участь у політичному житті Флоренції; вершина творчості – поема „Божественна комедія”, яка синтезувала величезний доробок середньовічної культури і визнана одним з найбільших досягнень поезії.

девіація (девіантна поведінка) – поведінка, що порушує загальноприйняті для даного суспільства норми і правила (правопорушення, злочинність, алкоголізм, наркоманія).

деїзм – комплекс філософських і теологічних поглядів, світоглядна позиція, згідно з якою Бог, створивши Всесвіт і обдарувавши матерію здатністю до саморозвитку за встановленими для неї законами, відтоді не втручається в долю світу, залишивши природу її власному розвитку.

декаданс (франц. dekadance – занепад, розклад) – термін, що характеризує тенденції в європейській літературі та мистецтві наприкінці XIX ст., які засвідчували переконаність у занепаді європейської культури; протест митця проти урбаністично-індустріальної цивілізації та філістерської моралі; ряд течій: символізм, футуризм, експресіонізм, абстракціонізм та ін.

демократія – форма державного устрою, при якому джерелом влади визнається воля більшості громадян, котрі користуються усією повнотою політичних свобод, що є гарантією здійснення цієї свободи.

демос – у стародавній Греції народ у цілому або народ на відміну від аристократії.

Десятинна церква у Києві – перша кам’яна церква у Київській державі. Збудована київськими і візантійськими майстрами 989-996 за князювання Володимира Святославича. На побудову і утримання Д. ц. князь Володимир виділив десятину (звідси назва храму). 1240 Д. ц. була частково зруйнована ордами хана Батия. У 1630-х митрополит П.Могила на частині руїн Д. ц. збудував невелику церкву Св. Миколи. 1828-42 рештки руїн були розібрані. На їх місці було споруджено нову церкву з тією ж назвою, яка не мала спільних рис з первісною будовою (архітектор В.Стасов). 1928 була остаточно знесена.

джайнізм – індійське релігійно-філософське вчення, сформульоване близько VI с. до н. е.; засновником вважається проповідник Вардгамана, відомий під іменами Магавіра і Джина; його характеризує віра в карму, дотримання закону ахімси і моральної дисципліни.

дзен-буддизм – самостійний напрям японського буддизму, що виник у VII ст. В основу покладено уявлення про єдність Будди і всіх істот, вчення про „природний шлях” розвитку і віру в миттєве просвітлення, осягнення істини.

дидаскал – вчитель у Стародавній Греції та Візантії. Так само називали часто вчителів в українських братських школах XVI-XVII століть.

дисиденство – (від лат. dissident – незгодний) – виступ проти існуючого державного ладу чи загальноприйнятих норм певної країни, протистояння офіційній ідеології й політиці; відступництво від учення панівної церкви.

дисиденти (від лат. dissidens–незгідний) – 1) в католицьких державах у середньовіччі особи, яких вважали відступниками від католицтва; з часів Реформації – християни, що не дотримувалися пануючого в даній державі віросповідання (католицького чи протестантського); 2) учасники опозиційного руху в СРСР з кінця 50-х до середини 80-х років; виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, в неросійських республіках – за національні права, власну державність; найвідоміші: в Росії – О. Солженіцин, А. Сахаров, В. Буковський; в Україні – Л. Лук’яненко, В. Чорновіл, П. Григоренко, В. Стус ; існували підпільні групи (укр. робітничо-селянська спілка, Укр. національний фронт), відкрито діяла Укр. Гельсінська група (з 1976); дисидентів жорстоко переслідували (вбивства при загадкових обставинах, ув’язнення у тюрмах і таборах, заслання, примусове лікування у психіатричних закладах, створення атмосфери психологічного терору та позбавлення можливості працювати за фахом або взагалі якось здобувати засоби для прожиття).

диспут – публічна суперечка на наукову, суспільно важливу тему.

дифірамб (грець. dithyrambos – урочиста хорова пісня на честь богів, передовсім Діоніса) – один із різновидів давньогрецької лірики, близький до оди чи гімну. Він розвинувся з традиційного обрядового хору, що супроводжував культові дійства на честь бога Діоніса – танці та театралізовані сцени. За античної доби дифірамби складали усі поети-лірики.

догмат – основне положення віровчення, обов’язкове для всіх віруючих, визнане як незаперечна істина, вічна і незмінна, яка не підлягає критиці.

доісторичний період – період історії до того часу, коли люди стали залишати письмові свідчення про своє життя.

Долина Цариць – долина у Верхньому Єгипті на території некрополя у Фівах, місце поховання дружин і дітей фараонів.

дольмени – гробниці періоду неоліту, споруджені з кам’яних брил, прикритих великим плоским кам’яним блоком; трапляються у Пн.-Зх. Європі (Бретань, Ірландія), Пн. Африці, Зх. Азії.

домінанта (лат. dominans, dominantis – панівний) – провідний жанр, панівна стильова течія у певному напрямі і літературному періоді; поширений стиль, до якого вдаються багато митців, що також характеризує ту особливість індивідуального стилю, яка переважає за частотністю прояву, за функціональним значенням у творах даного письменника.

донжон – оборонна вежа або башта, збудована всередині середньовічних замків; скарбниця і останній пункт опору.

дорифор – юнак, що несе спис; тема бронзової статуї Поліклета (бл. 450-440 рр. до н. е.) – втілення його канону пропорцій людського тіла і принципу контрапосту; відомий з римської копії.

думи – лірико-епічні твори української словесності про події з життя козацької України XVI-XVII ст.; виконуються речитативом у супроводі бандури, кобзи або ліри; розрізняють два цикли: давніший – про козацьку боротьбу з татарами і турками, про турецьку неволю („Маруся Богуславка”), про лицарську смерть козака („Хведір Безрідний”), щасливе врятування з неволі, повернення з походу („Самійло Кішка”), побутово-моралістичні („Про вдову і трьох синів”); новіший – про козацько-польську боротьбу: Хмельниччина („Корсунська битва”), на соціальні теми („Дума про Ганджу Андибера”),; автори і виконавці бум здебільшого самі козаки, очевидці оспівуваних подій, згодом народні кобзарі, бандуристи, лірники.

Е

егейська культура – означення культур, які розвивалися в басейні Егейського моря від неоліту (6000 р. до н. е.) до вторгнення дорійців (бл. 1100 р. до н. е.); охоплює культури: критську елладську, кікладську.

едикт – у Стародавньому Римі розпорядження урядовців, насамперед претора, пізніше імператора; у Франції до 1789 р. королівський указ.

езотеричний (внутрішній) – таємний, прихований, призначений для посвячених, у релігійному, містичному сенсі означає духовний розвиток, шлях становлення свідомості; відноситься до релігійних образів, містичних вчень, релігійних знаків; протилежність екзотеричного.

екзотеричний (зовнішній) – такий, що не містить таємниці, відкритий, призначений для всіх; на протилежність екзотеричному відображає зовнішній план буття, його матеріальні, втілені форми, усе, що бачимо, усе ясне, проявлене.

еклога (грець. ekloge – вибір) – один з видів античної буколістичної поезії, близький до пасторалі та ідилії, що будується у формі діалогу між пастухами і пастушками, а іноді у формі пісень чи поем про принади сільського життя.

елегія (від грець. elegeia – журлива пісня, скарга) – один із жанрів лірики: вірш, у якому виражені настрої смутку, журби, меланхолії, філософські роздуми.

Еллада – в античну добу назва області у Південній Фессалії; уVII ст. до н. е. назва центральної Греції, а згодом усієї території, населеної греками.

еллінізм – період стародавньої історії з 323 до 30 р. до н, е., тобто від смерті Александра III Великого до захоплення Римом Єгипту, останньої незалежної еллінської держави; культура цього періоду, яку називають еллінською, виникла внаслідок поєднання грецьких елементів зі східними; головні центри: Александрія (Єгипет), Пергам, Родос.

енцикліка – найважливіший папський документ, скерований до єпископів, духовенства й світських осіб; стосується справ віри, моралі, суспільної проблематики; назва походить від перших слів її тексту, як правило виданого латинською мовою.

епікуреїзм – філософсько-етична течія, започаткована Епіку ром, яка визнавала метою життя індивідуальне щастя, ототожнювань з моральним життям, а філософію як засіб її досягнення; часто інтерпретується у дусі гедонізму.

епос (грець. „слово”, „розповідь”, „історія”) – сукупність народних героїчних пісень, сказань, поем. Оповідний рід літератури, що, на відміну лірики й драми, характеризується розповідно-описовою (епічною) формою, широтою зображення подій і характерів.

Ерехтейон – святиня на Афінському Акрополі, присвячена Афіні Палладі, Посейдонові та Ерехтеєві; збудована у 421-406 рр. до н. е. в іонійському стилі (Мнесікл); з південної сторони – знаменитий портик каріатид (так звана ложа кор.).

есе (франц. essai – спроба, нарис) – невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання і не претендує на вичерпне трактування теми. Як правило, есе носить філософський, історико-біографічний, публіцистичний, літературно-критичний, науково-популярний чи чисо белетристичний характер.

етнос (з грець. – народ, плем’я) – усталена група людей, що склалася історично (плем’я, народність, нація), говорить однією мовою, визнає своє спільне походження, має єдиний устрій життя, комплекс звичаїв, традицій і відрізняється всім цим від інших народів. Культурна спільність членів етносу обумовлює єдність їх психологічного складу.

етноцентризм – переконаність у вищості, порівняно з іншими, власної етнічної групи та її культури.

етруски – стародавній народ Центральної Італії, сформувався у XI-IX ст. до н. е.; походження дискусійне; створили високу культуру, яка вплинула на культуру Риму; на початку III ст. до н. е. завойовані Римом.

Є

Євангелія – частина Біблії, чотири пов’язані спільною темою релігійні твори, що становлять основну частину Нового Заповіту. Містять життєпис Ісуса Христа та основні положення християнського віровчення.

єгипетське письмо – словесно-складова система письма, що обслуговувала єгипетську мову (бл. IV тис. до н. е. – III-IV ст. н. е.); три різновиди: ієрогліфічне, ієратичне, демотичне.

Єгипетські піраміди – усипальниці єгипетських фараонів; найбільші піраміди: Хеопса, Хефрена і Мікеріна в Гізі; у стародавні часи єгипетські піраміди вважали одним із Семи чудес світу.

єгиптологія – наука, що вивчає історію і культуру стародавнього Єгипту.

єзуїти (Товариство Ісуса) – католицький орден, заснований у 1534 р. св. Ігнатієм Лойолою; в Україні з 1564 р.; головна мета: підтримка папи в реалізації найважливіших завдань церкви.

єресь – релігійні погляди, визнані за суперечні з доктриною, проголошеною Церквою; в історії християнства існували 3 головні періоди виникнення єресі: давній (аріанство, пелаґіанство); середньовічний (альбіґойці, гусити); новий (протестантизм у різних відмінах, визнаний Римо-Католицькою церквою за єресь); поширення єресі загрожувало санкціями (відлучення), а від середньовіччя переслідувалося інквізицією.

Ж

жезл (берло) – символ найвищої влади (короля, ректора вищої школи), зазвичай у вигляді оздобленої палиці; відомий у стародавньому світі, з середніх віків – символ королівства; один з королівських клейнодів.

жертвоприношення – один із стародавніх релігійних обрядів, принесення жертв духам померлих предків, обожнюваним предметам, богам, злим духам тощо. Ж. з’явилося в епоху первісного суспільства, коли мисливці кращу частину своєї здобичі залишали для духів померлих предків чи духів-покровителів. Ж. приймало часом варварські форми. У тій чи іншій формі ж. збереглося в усіх релігіях і до нашого часу – запалювання свічок і лампад, освячення хліба, плодів, поминання батьків на могилах, причастя, обітниці тощо.

живопис (малярство) – основний вид образотворчого мистецтва, сутність якого полягає у використанні лінії та кольору на площині; в залежності від призначення і масштабу поділяється на: монументальний, станковий, декоративний, книжковий; за жанром розрізняють живопис релігійний, міфологічний, історичний, побутовий, пейзажний, батальний, абстрактний і натюрморт; за технікою: олія, акварель, темпера, пастель, гуаш, енкаустика, фреска, альсекко, мозаїка, вітраж, сграфіто.

житіє святих – життєписи мучеників, аскетів, князів і т. ін., проголошених церквою святими. Ж. с. складалися у вигляді біографій з чітко вираженою церковною тенденцією, включенням у них молитов, повчань.

жонглери (франц. jongleur – жартівник) – мандрівні лицедії, співці та музики, виконавці героїчних жестів у середньовічній Франції (X-XIII ст.). нині слово „жонглер” змінило свій зміст і означає назву артистів цирку, які водночас підкидають і спритно ловлять декілька предметів.

жрець – особа, що займається відправою релігійних обрядів у язичників. Жрець здійснював жертвопринесення божеству, стежив за вшануванням богів, доглядав за їх статуями і священними тваринами, молився їм. Жерці звільнялися від будь-яких податків.

З

замок – у середньовіччі комплекс оборонних споруд і резиденція феодального сеньйора; замок оточували рови й оборонні мури з брамою і вежами; з розвитком артилерії у пізньому середньовіччі військове значення замків зменшувалось.

Запорозька Січ – у XVI-XVIII ст. козацьке місто-фортеця за Дніпровими порогами, військовий і адміністративний центр запорозьких козаків, у ширшому значенні – політична і військова організація (Військо Запорозьке низове), центром якої була З. С.; заснування З. С. пов’язують з діяльністю Д. Вишневецького (Байди), який 1552 або 1554-55 збудував замок на о-ві Мала Хортиця на Дніпрі.

засоби масової інформації (мас-медіа) – засоби, установи, за допомогою яких інформація передається масовому, розмаїтому споживачеві; до них належать: преса високих накладів, радіо, телебачення, фонографія (платівки, касети), кінофільми й відеокасети, а також книги; з. м. і. є основою системи комунікації у масовій культурі й значною мірою визначають її характер.

Збруцький ідол – статуя старослов’янського бога, знайдена 1848 р. у річці Збручі неподалік с. Личківці на Тернопільщині; чотиригранний стовп із сірого вапняку (висота 2,67 м), увінчаний чотириликою головою з князівською шапкою; з боків три яруси зображень (небо, земля, місце вічних мук); з 1851 р. у Краківському археологічному музеї.

звичай – форма поведінки, прийнята певною суспільною групою, яку ця група традиційно підтримує; з. регулює широку сферу суспільних справ, важливих для даної групи, що існують поза сферою дії писаних законів, моралі, релігії; порушення з. приводить до негативної реакції з боку групи.

звіриний стиль – назва художнього стилю, ознакою якого було зображення тварин або частин їхнього тіла; виникнення пов’язане з тотемізмом; поширений в ужитковому мистецтві кількох цивілізацій; найдавніші зразки III тис. до н. е., в I тис. до н. е поступово вийшов з ужитку, хоча на деяких територіях його традиції продовжені народними майстрами до сьогодні; в Україні поширений у скіфському мистецтві, мотиви з. с. збереглися в українському народному орнаменті.

Зевс – у грецькій міфології головне божество грецького пантеону; бог всяких атмосферних явищ; батько богів і людей; опікун сім’ї й держави; поручитель присяг і договорів; син Кроноса і Реї, брат Посейдона, Гадеса, Гестії, Де метри і Гери (водночас була його дружиною); вдавшись до їхньої допомоги, переміг батька, титанів і гігантів, після чого поділив з братами владу над світом, закріпивши за собою верховну владу; місцем перебування обрав г. Олімп; атрибутом Зевса була блискавка; незліченне потомство серед богів (Афіна, Аполлон, Артеміда, Діоніс, Геракл та ін.) й серед людей; в римській міфології – Юпітер.

зимівник – назва хутора у запорізьких козаків у першій половині XVI-XVII ст. Зимівник являв собою велике господарство, в якому козаки займалися скотарством, землеробством, бджільництвом тощо. З. засновували, як правило, 3-4 сімейних запорожці. В кожному зимівнику було 2-3 хати і різні господарські будівлі. Офіційно козаків, що жили в з., називали сиднями, або гніздюками. Ці запорожці займали підлегле становище щодо січових козаків. Їх кликали у воєнний похід лише у виняткових випадках пострілом з гармати на Січі або через спеціальних гінців. Головним завданням власників З. було забезпечення січових козаків продуктами.

Зимовий Палац – пізньобароковий палац у Петербурзі (1754-62 рр., архітектор Б.Б. Растреллі); до лютневої революції 1917 р. резиденція царів, пізніше Тимчасового уряду (здобутий більшовиками); тепер музей Ермітаж.

зікурат – у стародавній Месопотамії монументальна сакральна будівля у вигляді багатоярусної вежі, що звужувалася догори, увінчаної храмом; головна частина культового центру.

знахар (ведун) – в українських віруваннях людина з незвичайними духовними і фізичними властивостями (мудра людина, земний бог), яка не знається з нечистою силою, просякнута глибокою релігійністю; народний цілитель; застосовує словесну магію – замовляння, примовки, інші магічні словесні формули, щоб вилікувати, відіслати хвороби, зняти вроки, спинити кровотечу, приворожити чи відворожити кого, усунути небажані чи викликати певні явища тощо.

золоте січення („правило золотого ділення”) – геометричне, математичне відношення пропорцій, при котрому ціле так відноситься до своєї більшої частини, як більша частина до меншої. Усяке тіло, річ, геометрична фігура, відношення частин котрих відповідає такому діленню, вирізняються суворою пропорційністю, справляють найблагоприємніше візуальне враження. Формулюючи правило „золотого січення” в якості непохитного закону архітектури, скульптури і живопису, багато хто з теоретиків і художників епохи Відродження намагався віднайти ідеальну (абсолютну) геометричну підвалину мистецтва.

Золоті ворота – головна брама Києва за часів Київської держави. Збудовані за князювання Ярослава Мудрого 1037 в міських укріпленнях на південному заході міста. Будівельним матеріалом служили цегла та камінь. Над проїзними воротами була збудована церква Благовіщення. Припускають, що ворота або баня церкви були позолочені. Звідси походить і назва. 1240 З. в. частково зруйнували монголо-татари. 1648 через них урочисто в’їхав Б.Хмельницький на чолі української армії. 1743-50 під час фортифікаційних робіт З. в. були засипані землею. 1832 археолог К.Лохвицький розкопав руїни З. в., а в 1837-38 за проектом архітектора В.Беретті їх було укріплено новою цеглою, а площадку обнесено чавунним парканом. Відбудовані у первісному вигляді у 80-х роках XX ст.

зороастризм – релігія, поширена у стародавні часи і ранньому середньовіччі в Середній Азії, Ірані, Афганістані, Азербайджані та інших країнах Близького і Середнього Сходу. Названа за ім’ям пророка Зороастра (Заратуштри). Священний канон – „Авеста”. Основні принципи: віра в єдиного бога Ахурамазду, протиставлення двох „вічних начал” – добра і зла, боротьба яких визначає зміст світового процесу, віра в кінцеву перемогу добра. Головну роль в ритуалі зороастризму відіграє вогонь.

І

ігумен – настоятель православного монастиря.

ідеографічне письмо – графічні системи письма, у яких знаки не відтворюють мову, а служать нагадуванням, підказкою для особи, яка сприймає повідомлення (шумерські ієрогліфи, письмо майя, малюнки ацтеків та ін.)

ідеал –уявлення про належне, досконале (в людині, суспільстві, людській діяльності та її результатах), що спонукає до творчо-перетворюючої діяльності та служить її критерієм.

ідол – предмет, що зображує божество, якому поклонялися у глибоку давнину. Ідолопоклонство – пережиток тотемізму та фетишизму, зберігається в сучасних релігіях у вигляді поклоніння іконам, статуям, культовим атрибутам, „священним” книгам, мощам „святих” тощо.

ієрархія – сукупність церковних чинів знизу доверху в порядку їх підпорядкованості.

ієрогліфіка – письмо стародавніх єгиптян у якому окремі знаки (символи) означають значення, зміст слова, речення.

ікона – у візантійському та східно-християнському мистецтві сакральний образ (мальований переважно на дерев’яній дошці), на якому зображені постаті святих, біблійні та літературно-символічні сцени.

іконостас – стіна з іконами, яка відокремлює захристію з вівтарем від нави; сформувався на Русі в XIV-XV ст.; має троє дверей: двостулкові царські врата (винятково для священика) і двоє бічних, звані дияконськими; ікони в іконостасі розташовані рядами згідно з канонічним порядком (ряд ікон називається чином); над царськими вратами обов’язково розташовано сцену Тайної Вечері.

імам – духовна особа в ісламі: 1) верховний глава шиїтського напряму ісламу; 2) основоположник кожного з чотирьох напрямів сунізму; 3) верховний правитель ісламської теократичної держави, який зосередив у своїх руках усю повноту світської та релігійної влади; 4) керівник богослужіння в мечеті; 5) духовний керівник, наставник мусульман.

імпресіонізм (від франц. – враження) – модерністська течія у мистецтві та літературі, яка відзначається ушляхетненням, витонченим відтворенням особистісних вражень та спостережень, мінливих, миттєвих відчуттів і переживань. Імпресіонізм сформувався у Франції в другій половині XIX ст., насамперед у малярстві (назва утворилась від назви картини К.Моне „Імпресія. Схід сонця”, 1873). Його представники (К.Моне, Е.Мане, О.Ренуар, Е.Дега та ін) основним для себе завданням вважали найприродніше зобразити зовнішній світ, витончено передати свої миттєві враження, настрої тощо.


8770926412302635.html
8770972644998234.html

8770926412302635.html
8770972644998234.html
    PR.RU™